Персональный сайт

кореспондент

Leya — Mon, 08 Feb 2016 14:45:50 GMT

Читачі журналу «Кореспондент» визначили ТОП-10 кращих українських книг 2009-го року

У рамках щорічного конкурсу «Краща українська книга» читачі журналу «Кореспондент» визначили ТОП-10 кращих українських книг 2009-го року у двох номінаціях.

Ними стали:

у номінації «Белетристика»:

1. Станіслав Константинов, «Сутінки»

2. Люко Дашвар, «Молоко з кров´ю»;

3. Галина Вдовиченко, «Пів´яблука»;

4. Ірена Карпа, «Добло і зло»;

5. Лариса Денисенко, «Сарабанда банди Сари»;

6. Андрей Мелехов, «Vox populi»;

7. Марія Матіос, «Москалиця»;

8. Михайло Бриних, «Шахмати для дибілів»;

9. Євген Положій, «Дядечко на ім´я Бог»;

10. Ірен Роздобудько, «Дві хвилини правди»;

у номінації «Документалістика»:

1. Сергій Мирний, «Жива сила»;

2. Дмитрий Табачник, «Утиный суп по-украински»;

3. Анатолий Кузнецов, «Бабий Яр»;

4. Сергій Руденко, «Уряд Юлії Тимошенко»;

5. Віктор Савченко, «Україна масонська»;

6. Виктор Киркевич, «Киев для романтиков»;

7. Ігор Леськів, «Солодкий газ Афганістану»;

8. Валєрій Панюшкін, Міхаіл Зигарь за участі Ірини Рєзнік, «Газпром, нова зброя Росії»;

9. Ярослав Грицак, «Життя, смерть та інші неприємності»;

10. Оксана Пахльовська, «Ave, Europe!»

Зі списку ТОП-10 представники журналу « Корреспондент» , які входять у Раду конкурсу, виберутьТОП-5 книг у кожній з номінацій, після чого журі конкурсу визначить переможців.

Голосування за кращу українську книгу серед аудиторії « Корреспондента» стартувало 23 січня 2009 року і тривало до 16 квітня. Протягом більше ніж двох місяців читачі мали можливість проголосувати за кращу, на їхню думку, книгу українських авторів, вперше видану в Україні у 2008 році українською або російською мовами.

Проголосувати можна було за допомогою електронної пошти, надіславши на адресу редакції заповнену анкету, яка публікувалася в журналі, на сайті korrespondent.net:http://korrespondent.net/books/bestbook, а також в книгарнях мережі салонів empik і БУКВА.

Автори-переможці у кожній з номінацій отримають грошові нагороди у розмірі:

1-е місце – по 5.000грн.

2-е місце – по 3.200 грн.

3-е місце – по 1.500грн.

Інформація: Кореспондент

про шведів

Leya — Fri, 29 Jan 2016 08:15:39 GMT

КНИГУ-БЕСТСЕЛЕР ПРО ПОЛТАВСЬКУ БИТВУ ОЧИМА ШВЕДІВ ПЕРЕВИДАДУТЬ В УКРАЇНІ

Обкладинка оригінального видання | Фото: tradera.com

Директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький повідомив, що в лютому 2016 року українською мову з’явиться перевидання книги шведського історика Петера Енґлунда «Полтава: Розповідь про загибель однієї армії».

Саме харківське видавництво «Фоліо» у 2009 році видало українською мовою цю працю. Нагадаємо, що в лютому 2016 року вийде ще один книжковий хіт від Енґлунда — книга «Перша світова війна в 211 епізодах».

літ процес

Leya — Fri, 18 Dec 2015 18:57:54 GMT

Літературна періодика в Україні: маємо те, що маємо

Ви – член Спілки письменників, і маєте принаймні засвідчувати власну діяльність на благо розвитку української та світової літератури.
Ви – відомий автор, представник найактуальніших літературних течій, що корелюють із загальноєвропейським культурним процесом, маєте недописаний роман і прагнете оприлюднити його уривки.
Ви – літературний критик, і ваше завдання – аналізувати й почасти скеровувати сучасний літературний процес та вводити його до загальноєвропейського контексту.
Ви – молодий та перспективний автор, що написав непогане оповідання, поки що єдине, та купу цікавих поезій, виставив доробок на всіх існуючих в мережі Інтернет літературних сайтах, але остаточного задоволення та визнання поки не отримав.
І, нарешті, ви – читач, що стежить за літературним процесом країни і полюбляє порівнювати власну думку з думками авторитетів та просто бути в курсі подій.
Тоді усім вам необхідна літературна періодика. Якою вона є в сучасній Україні та куди податись усім вищепереліченим узагальненим персонажам у пошуках адекватної реалізації власних намірів?

Загублені у "Всесвіті"

Літературні журнали Спілки письменників України складають доволі численну та автономну групу, що циркулює всередині герметичного простору спілчанських діячів. Це "літературно-мистецькі та громадсько-політичні" часописи “Дніпро” (видається з 1927 року), “Вітчизна” (з 1933) “Дзвін” (з 1940), які забезпечили собі перманентне існування, сталість концепції, аудиторію та тяглість традиції фактично від часів заснування: як на рівні підбору текстів та критичних оглядів, так і на рівні художнього оформлення. Тут друкуються члени Спілки письменників, їх передплачують члени Спілки, видаються вони регулярно і державним коштом, і, фактично, ці журнали є документами суворої звітності про діяльність Спілки. Водночас їх суспільний статус вельми обмежений, повноваження авторитету для молоді вони втратили синхронно зі Спілкою, так і не здобувши протягом історії власного існування ані академічного статусу, ані широкої популярності, й зараз майже не представлені в інформаційному та ринковому просторі.
Дещо окремо стоїть харківський спілчанський часопис “Березіль”, що зараз толерантно поєднує на своїх сторінках архаїку та нові тенденції, друкуючи тексти Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Софії Майданської, Сергія Жадана, Людмили Таран.
Мало кому відомо, але журнал іноземної літератури "Всесвіт" – без сумніву, найпопулярніший український часопис радянських часів, який збирала, складаючи з нього бібліотечку іноземної літератури українською мовою, половина населення України, існує і зараз. Це найстаріший літературний журнал, заснований 1925 року Василем Елланом-Блакитним та Миколою Хвильовим і редагований Олександром Довженком, що за 80 років свого існування надрукував більше півтисячі романів, тисячі поетичних добірок, повістей і драматургічних творів, тисячі статей, розвідок, інтерв’ю авторів із 105 країн світу в перекладах із 84-х мов світу, – зараз він живе тихим, але стабільним життям поза суспільним резонансом, зберігаючи виваженість у підборі авторів та високі критерії якості перекладів.
"Слово і час" – єдиний академічний літературознавчий часопис, що видається в Україні Інститутом літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України та Національною спілкою письменників України і самим своїм існуванням констатує наявність наукового дискурсу в сучасному українському літературознавстві. Безцінний, передусім, для науковців та аспірантів (бо має ВАКівський статус), до рук пересічного читача журнал потрапляє нечасто.
Отже, спілчанська літературна періодика зараз впевнено займає місце на маргіналіях інформаційних та суспільних процесів, і це поки що її цілковито влаштовує. Водночас, попри парадоксальність статусу, вона є своєрідним симптомом українського літпроцесу.

Недоторканний резерв

На теперішній момент в Україні існує також ряд актуальних часописів, кожен з яких має артикульовану приналежність як до сучасного літературного процесу, так і до історії української літературної періодики. Зважаючи на те, що більшість тримається на приватній ініціативі та грантовому фінансуванні, почасти ці часописи не є регулярними виданнями, час від часу зникаючи та відновлюючись.
"Класикою жанру" інтелігентного українського часопису є "Сучасність", що до 1992 року видавався за кордоном: у Німеччині (Мюнхен) та у США. Це місячник літератури, мистецтва та суспільного життя із поважною редколегією, виваженою редакційною політикою та високою якістю літературного та критичного матеріалу.
“Кур’єр Кривбасу” – літературно-культурологічний журнал, заснований у 1994 році, видається у Кривому Розі, його головним редактором є письменник Григорій Гусейнов. Це видання орієнтується на сучасну літературу, створюючи на власних сторінках ситуацію діалогу між різними літературними регіонами України, які, за традицією, до діалогу вдаються доволі нечасто.
"Часопис текстів і візій" – так визначив власне кредо радикально-актуальний журнал "Четвер", що видається з 1989 року в Івано-Франківську та Львові. Журнал починався як самвидав, але згодом почав виходити майже регулярно, орієнтуючись передусім на пошук нових перспективних авторів і залишаючись глибоко концептуальним, малотиражним та важкодоступним. Із 1992 по 1996 роки журнал редагувався Юрієм Іздриком та Юрієм Андруховичем, потім припинив існування до 2000 року, після чого, редагований Іздриком, виходив до 2004 року, а у 2007 році реінкарнувався втретє. На сторінках "Четверга" друкувалися представники "станіславського феномену", а також покоління сучасних молодих літераторів майже у повному складі. Кожен номер "Четверга” є окремим естетичним проектом, при цьому тексти доповнюються та коментуються концептуально підібраним візуальним матеріалом.
Проект "Потяг-76" – центральноєвропейський часопис під редакцією Ю. Андруховича та О. Бойченка, присвячений новій та найновішій літературі Центрально-Східної Європи, у поєднанні з есеїстикою, критикою та публіцистикою, – має на меті сприяти самоідентифікації української літератури та культури серед найближчих за часом і топосом літератур так само, як і колись міжнародний потяг “Гданськ-Варна” сполучав різні частини цього регіону. "Потяг-76" наразі є Інтернет-часописом, хоча починався як друкована періодика, а також періодично викристалізовується в офлайн-проекти, як то "Потяг до Польщі".
Також до літератури причетні відомі інтелектуальні часописи "Ї" та "Критика", що публікують актуальні твори, книжкові огляди та актуальні критичні розвідки.
Попри всю різноманітність, сучасна інтелектуальна літературна періодика загалом має невеликі тиражі, тенденції до уніфікації, потребує вибагливого читача та професійного критика, якого поки в Україні бракує.

Найостанніші спроби

Інтенсифікація літературного процесу викликала до життя низку нових проектів літературних часописів, як друкованих, так і віртуальних. І якщо останні не мають формальних обмежуючих критеріїв і в принципі мають рости як гриби після дощу, бути відкритими до різних літературних проектів, то реальним часописам все важче стає виборювати право на власне існування як неприбутковій формі вітчизняної періодики. Показовим є приклад літературного журналу "Золота доба", що мав орієнтуватися на молодих авторів і досить недовго проіснував за рахунок залишкових коштів більш успішного видання.
Серед сучасних літературно-критичних журналів вирізняється "Київська Русь" (головний редактор – Дмитро Стус), яка виникла два роки тому як взірець сучасного підходу до впорядкування літературного матеріалу та поліграфічної якості й зберігає заявлений рівень. Кожне число часопису має власну концепцію, що зумовлює тематичну спрямованість упорядкованого матеріалу, а це робить журнал цілісним та цікавим для широких читацьких кіл. У "Київській Русі" можна знайти твори авторів-класиків та авторів-початківців, огляди нових книжок, критику, публіцистику та інтерв’ю. Журнал відкритий до співпраці з молодими цікавими авторами.
Сподіваємось, що у недалекому майбутньому ми спостерігатимемо розвиток літературної періодики, появу нових цікавих часописів з нестандартним підходом, а поки побажаємо довгих років життя існуючим!

Мирослава Сапко.

картинка

Leya — Tue, 15 Dec 2015 14:06:29 GMT

новина

Leya — Thu, 10 Dec 2015 13:01:09 GMT

Вийшов новий роман Люко Дашвар про зраду і прокляття

Коментувати Роздрукувати

Вийшов друком новий роман Люко Дашвар "Покров".

"Друзі! Щойно з друкарні - перші примірники нової книги Люко Дашвар "Покров" вже у нас! Вже на цьому тижні запитуйте у книгарнях ваших міст!" - повідомило харківське видавництво КСД у своєму Facebook.

"Події відбуваються у ХVII столітті. Один із багатих козацьких старшин зрадив свою дружину. Коханка мала від нього народити дитину. Дружина проклинає свого чоловіка до сьомого коліна. При смерті до нього приходить ворожка. Каже, якщо згадаєш усіх своїх родичів до сьомого коліна, всіх 128 предків, то будеш прощений і твої діти – теж. Він згадує 127 і помирає з іменем своєї коханої. Потім події переносяться у наш час" -розповіла журналу "Країна" головний редактор "Клубу сімейного дозвілля" Світлана Скляр.

"Першим накладом в 20 тисяч примірників стартує нова книга Золотого автора України, письменниці Люко Дашвар під назвою "ПоКров", - повідомляло видавництво раніше. - В основі сюжету нового твору Люко Дашвар доля семи колін нащадків багатого хорунжого Яреми Дороша, який згрішив, закохавшись у юну Перпетую, і помер, не дочекавшись народження плода цієї злочинної любові. Ображена дружина проклинає рід Дорошів, сподіваючись, що щастя та продовження в нащадках матиме лише гілка її сина, законного спадкоємця. Минули роки, грудень 2013-го року, країну сколихнули протестні настрої проти свавілля влади. Однак Мар'яна не звертає уваги на це — усі її думки лише про чоловіка, який насправді не вартий її сліз. Але зустріч із дивним хлопцем Ярком змінює все. "Ти моя жінка", — сказав він. І від того стало так солодко.

Він не може бути осторонь, коли країна повстала до боротьби. Вона не звикла думати про інших. Тепер її душа розривається між минулим і майбутнім, по живому рвуться пута, якими сама зв'язала своє серце. Архівні пошуки допоможуть Мар'яні не лише віднайти загублені у вирі війн і революцій імена, а й із дрібних уламків зібрати докупи власну родину. Їй доведеться кинути виклик долі і прийняти сімейний скарб, що їй заповіла прабабуся її прабабусі, а разом із ним і родинне прокляття…"

Це дев'ята за ліком книга Люко Дашвар. Презентувати книгу письменниця буде протягом листопада-грудня у найбільших містах країни. В Україні виходило понад 500 тисяч примірників її книжок.

Літературна мапа України

Leya — Wed, 18 Nov 2015 21:49:06 GMT

Створена "Літературна мапа України"

Фото: litcentr.in.ua

На базі ресурсу Litcentr була створена "Літературна мапа України" - онлайн-каталог організацій, установ та ЗМІ, які повязані з літературними проектами в Україні.

"Платформа створена задля зручності пошуку партнерів та сприяння налагодження співпраці між інституціями, що займаються реалізацією культурних проектів та промоцією літератури в Україні", - зазначають автори.

Наразі в каталозі 3 основні розділи:

"Організації" — державні організації, закордонні культурні центри в Україні, громадські організації, ініціативні групи, творчі спілки, фестивалі, конкурси, видавництва, фонди;

"Локації" — арт-кав'ярні, бібліотеки, вільні простори, галереї, кінозали, клуби, книгарні, концертні зали, музеї, театри, хаби, інші простори;

"ЗМІ" — друковані ЗМІ, онлайн-платформи, телебачення, радіо, журналісти.

Про що писатимемо?

Leya — Wed, 18 Nov 2015 19:15:22 GMT

Ірина Троскот:

Про що писатимемо?

У рідному вкраїнському літпроцесі вималювалася нова сподівана тенденція, за якою – черговий «горизонт читацьких сподівань і очікувань». Або ж читацького запиту. Особливо це відчутно зараз, коли дочитуються книжки, придбані на Форумі видавців. Коли дуже легко щось підсумовувати й запитувати: «А що в нас?».

І тенденція ця полягає у великій потребі озвучення й осмислення малих родинних історій. Не героїчних, не пафосних і навіть не трагічних, проте інтимних і складних. Не обов’язково автобіографічних, проте таких, щоб читач повірив у їх правдивість. Поки що заповнюємо нішу перекладами: тут, із останніх, і «Голуби злітають» Мелінди Надь Абоньї, і «Може Естер» Каті Петровської, і «Дім з вітражем» Жанни Слоньовської, й «Відвага та страх» Олі Гнатюк і інші. Три останні з перелічених мають стосунок до України, проте жодну з цих книг не написано українською.

Звісно, якщо намагатися узагальнювати будь-що, що стосується сучасного вітчизняного літпроцесу, то найпростіше зійти на плачі й голосіння, мовляв майже нічого в нас немає, і доля правди в цьому буде, адже хоч куди тицяй пальчиком – усюди прогалини, не помилишся. Проте не завжди все аж так. Бо саме такою родинною історією є, наприклад, «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко. З іншого боку, однієї (двох, трьох і навіть чотирьох) книг таки мало, щоб ішлося про виписаність і проговореність тощо.

Для українського письменника ситуація ускладнюватиметься тим, що рано чи пізно комусь доведеться прописати не-упівське й не-дисидентське, тобто непатріотичне минуле, до якого має стосунок його родина (справжня чи вигадана). Чи стане комусь снаги прописати сюжет, за яким його прадід-дід-батько працював, скажімо, в структурах НКВС, як Матін Поллак повідомив про свого батька-есесівця? Чи зможе хтось так, щоб читач повірив, показати шлях від діда-енкаведиста до внука-добровольця нинішньої війни? Саме шлях, бо в таких історіях він важить найбільше. Адже задля руху вперед це все одно доведеться зробити: якщо не зараз, то пізніше, якщо не нашому поколінню, то наступному. Інакше не буває. Але буває достатньо кількох контроверсійних книжок – щоб почати.

Коли тільки-тільки завершився Майдан і коли всі емоції були ще надто зболені, в одній із розмов із однією з подруг я запитала її, чи може вона собі уявити, що, умовно, через двадцять п’ять років її, скажімо, донька одружуватиметься з хлопчиною – сином беркутівця, який стріляв на Майдані? Або ж сином прихильника ДНР-ЛНР? І як вона реагуватиме на такий шлюб? Тоді – відреагувала бурхливо. Так само, як понад півстоліття тому реагували матері в Західній Україні, коли їхні сини знаходили майбутніх дружин із «поза Збруча». Нині той самий Збруч став маркером із зовсім іншим забарвленням, але тоді нерідко був причиною родинних драм і конфліктів. Проте що ми про них насправді знаємо?

Але ж знати хоч щось маємо, бо незасвоєна історія дивним чином повторюється, а сюжетів у ній – тисячі. На це ми справді багаті. І поки що сюжети таких історій нам більше підказують книги перекладні. Може, й самим пора?

Храпко Лариса Миколаївна

Leya — Mon, 16 Nov 2015 18:15:56 GMT